Директива для батьків

 З моменту народження дитини кожен батько і кожна мати покладають певні сподівання на свою дитину, а тому, зважаючи на ці надії, прагнуть виховати її. Проте не завжди батькам вдається об'єктивно здійснювати своє виховання, не завжди вони вміють прослідкувати  причинно-наслідковий зв'язок між вихованням і вчинками дитини. Тож давайте спробуємо розглянути ряд типових помилок у вихованні дитини. Якщо батьки постійно повторювали дитині ще змалечку, що вона «нехлюя, бовдур, нездара», то рано чи пізно дитина починає в це вірити. Спочатку всередині дитини відбувається конфлікт, оскільки мотив дитини був не засмутити батьків, а навпаки, потішити, але через одне батьківське слово відбувається  поразка. У цей момент батьки навіть не здогадуються, що вони пригнічують розвиток своєї дитини, оскільки не вірять у її можливості. З цього конфлікту випливає нервова напруга, з якою не так вже й легко впоратися, батьки ж не допомогли дитині стати кращою, а лише засудили. Із цієї проблеми дитина може мати два рішення: або  вона цілковито пристосовуватиметься до вимог дорослих і не виявлятиме своїх почуттів, не проявлятиме  особистісних якостей, або всякими способами буде шукати захисту  власного «Я» і тим самим провокуватиме різні конфлікти з батьками. І те, й інше неминуче приведе до неврозу, який підростаюча людина понесе із собою в доросле життя.

Коли батьки проектують свої невирішені психологічні проблеми на дитину, це може призвести до негативних наслідків і до загострення цих проблем у дітях. Давайте спробуємо розглянути кілька ситуацій, коли батьки гальмують повноцінний психологічний розвиток дитини.

Дітям часто доводиться чути від батьків фрази на зразок: «Коли ж ти подорослішаєш?», «Як би ти не старався, у тебе все одно нічого не вийде, давай краще я!», «Ти ж моє горе!» тощо. Усе це і багато інших батьківських виразів – програмувань, прийнято називати «батьківськими директивами».Термін введений Р. Гулдінгом у книзі «Психотерапія нового рішення». Йдеться про  прихований наказ,  сформульований словами чи діями батьків, за невиконання якого дитина не буде покарана явно, але буде побічно – власним почуттям провини перед батьками, що дали цю директиву. Через ці директиви вже в дорослому віці людина відчуває залежність від батьків, які несвідомо навчили дитину поводитися невпевнено, непродуктивно та невротично. Гулдінги вивели цілий перелік батьківських директив:

1. «НЕ ЖИВИ»: «Мені не потрібна така погана дівчинка», «Скільки я з'їла свого здоров'я, щоб тебе виховати, та все намарно» тощо. Схованим змістом передачі такої директиви є полегшення керування дитиною за допомогою формування в ній хронічного почуття провини, пов'язаного з фактом самої її присутності в житті батьків. Дорослий  змушує дитину повірити в те, що саме вона відповідальна за невирішені завдання дорослого. Як наслідок, такі діти  шукають ситуації, де вони можуть бути покарані, оскільки, як відомо, покарання зм'якшує почуття провини. (Бійки, розбиті вікна тощо). У дорослому віці ці вчинки погіршуються.

2. «НЕ БУДЬ ДИТИНОЮ»: «Час тобі думати своєю голово», «Ну ти ж не маленький, щоб...» Така директива проявляється на старших дітях і з'єднана з придушеннями дитячих, щирих та безневинних бажань, що пов'язані зі здатністю до творчості та самовираження.

3. «НЕ РОСТИ»: "Ти ще мала, щоб ...", «Мама завжди буде поруч», «Не квапся дорослішати». Найчастіше ця директива дістається молодшим чи єдиним дітям. Таку директиву дитині дають батьки, які бояться дорослішання своєї дитини і приходу того моменту, коли вона, покинувши  родину, залишить їх знову віч-на-віч один з одним, як на початку шлюбу. Яскравими прикладами майбутнього цих дітей є невміння і небажання приймати самостійно рішення, очікування схвалення дій і вчинків батьками. Таким людям доволі тяжко збудувати власну сім'ю, оскільки батьки не готові відпустити дитину без втручання у її сім'ю.

4. «НЕ ДУМАЙ»: виражається у вимогах "не мудруй, не задумуйся над цим". Наприклад, бажаючи відвернути дитину від неприємної ситуації, мати відповідає на запитання так: «Не думай про це, забудь», тим самим позбавляє дитину можливості вирішити проблему, яка постала перед нею, раціональними засобами. У дорослому віці для таких людей проблема – це не можливість проявитися, а загроза, якої потрібно уникати.

5. "НЕ ВІДЧУВАЙ": «Як ти смієш злитися на вчительку, вона ж тобі в матері годиться», «Не з цукру – не розтанеш». Дитина з такою директивою може почати розряджатися на молодших чи слабших  дітях. Підсвідомо дитина буде прагнути стати дорослою, щоб мати можливість керувати молодшими. У дорослому віці такі люди виявляють зверхність і зухвальство, не вміють зрозуміти почуттів іншої людини, оскільки змалечку їх привчали ігнорувати власні відчуття.

6. «НЕ ДОСЯГАЙ УСПІХУ»: «Я сам не зміг закінчити інститут, але відмовляю собі в усьому, щоб ти змогла одержати освіту», «Мені ніхто не допомагав, а я для тебе усе готовий...» На жаль, в основі подібних директив лежить несвідома заздрість батьків до успіху дитини. У таких дітей теж проявлятиметься почуття провини через їхні успіхи, що тим самим гальмує розвиток і здібності дитини.

7. «НЕ БУДЬ ЛІДЕРОМ»: «Будь, як усі», «Ну і навіщо ти висувався, вийшло ж гірше для тебе». Батьки прагнуть, щоб дитина була, як усі,  якщо вона виокремлюється, їй можуть заздрити чи, навпаки, над нею можуть сміятися. Проте якщо дитина має лідерські здібності, вона за своєю суттю прагне до самовираження, тож батькам краще підтримати дитину, а не пригнічувати. Якщо ваша дитина має багато талантів, то  варто їх  реалізовувати, а не думати про те, що інші подумають.

8. «НЕ НАЛЕЖ»: цю директиву передають дітям батьки, які самі мають проблеми у спілкуванні і вбачають у дитині єдиного друга. Такі батьки усіляко підкреслюють у дитині її винятковість,  несхожість на інших (у позитивному значенні). У дорослому віці таким людям важко буде знайти своє місце у житті, виникатимуть  проблеми у спілкуванні, оскільки, крім батьків, мало хто буде відшукувати  їхню унікальність та ексклюзивність, на що вони очікуватимуть.

9. «НЕ БУДЬ БЛИЗЬКИМ». Ця директива за змістом нагадує попередню, але якщо та виявляється в групі, то ця – у стосунках з однією близькою людиною. Батьки, що передають цю директиву, вселяють тим самим дитині, що нікому (крім них) довіряти не можна. Шкода цієї прихованої вказівки в несвідомому переконанні, що будь-яка близькість є небезпечною. Як наслідок - таким людям дуже важко створити  власну сімю.

10.«НЕ РОБИ»: тобто не роби сам, я робитиму це замість тебе. Батьки дають цю директиву дитині, говорячи: «Не роби сам, зачекай на мене». Виростаючи, ці діти будуть відкладати початок своїх дій, попадатимуть в цейтнот і найосновніше - не зможуть повноцінно розвиватися і реалізуватися у цьому житті.

11.«НЕ БУДЬ САМИМ СОБОЮ». Виражається у висловлюваннях «Чому Василько це може, а ти ні?», «Ти повинен прагнути до ідеалу». Такі моменти іноді бувають причиною того, що батьки хотіли дівчинку, а народився хлопчик. Такі діти виростатимуть в постійному невдоволенні і заздритимуть іншим. Від себе  втікаючи, не зможуть зреалізуватися.

12.«НЕ ПОЧУВАЙСЯ ДОБРЕ»: «Хоча в нього була висока температура, він написав контрольну на відмінно». Дитина, що одержала таку директиву, привчається, з одного боку, до думки, що хвороба залучає до нього загальну увагу, а з іншого – до очікування, що погане самопочуття підвищить цінність будь-якої його дії.

Кожен із нас у своєму житті завжди використовує певний стиль спілкування з дитиною, ставить свої очікування до неї, прагне самореалізуватися на дітях тощо. Проте якщо ми хочемо, щоб наші діти виросли здоровими, успішними, впевненими у собі людьми, які вміють чітко ставити перед собою мету, цілеспрямовано працювати над досягненням своєї цілі, ми змалечку повинні виховувати своїх дітей, дотримуючись певних правил:

1. Усі члени сім'ї повинні приймати активну участь у житті родини.

2. Завжди знаходити час, щоб поговорити з дитиною.

3. Цікавитися проблемами дитини, вникати у всі проблеми, які виникають у житті дитини, допомагати розвивати свої вміння і таланти.

4. Не чинити тиск на дитину, допомагаючи  таким чином самостійно приймати рішення.

5. Мати уявлення про різні етапи розвитку в житті дитини.

6. Поважати право дитини на власну думку.

7. Поважати почуття дитини, прислухатися до її думки у вирішенні сімейних питань.

      Пам'ятайте, від вас залежить майбутнє вашої дитини, тож спробуйте допомогти дитині розвиватися, самореалізуватися, любити Бога, ближнього і вас – батьків, уникаючи хибного підходу до виховання, який ми сьогодні з вами розглянули.